ЗОЛОТА ОСІНЬ СЛАВУТИЧА – 2018

На початку цієї осені учні Старокостянтинівського ліцею були учасниками 25 Міжнародного фестивалю “Золота осінь Савутича 2018”. Хмельниччину представляла команда “Старлік”, заснована на базі нашої школи. Нас зустріли теплими обіймами, ми одразу перейнялися тією святковою та піднесеною атмосферою. З першого ж дня ми почали знайомитися, спілкуватися між собою, побували на виборах нової Міс ЗОСі. Славутич справив на нас неабияке враження: гарне, сучасне місто, яке поєднує в собі стилі різних країн світу. Адже будувалося воно вісьмома республіками, і тому кожен квартал особливий, незвичайний та по-своєму гарний. Цього року фестиваль відвідало близько 500 людей з різних куточків світу та рідної України. Було проведено безліч заходів задля нашого цікавого дозвілля: різноманітні дискотеки, концерти, конкурси. І все-таки, найціннішим, що нам подарував цей фестиваль, став досвід. А також ми отримали море яскравих вражень, багато нових знайомств та гарно проведений час.

Особисто для мене ЗОСя стала черговим уроком життя. Звісно, не все вдалося так, як воно того хотілося б, але є до чого прагнути. По-перше, я відкрила для себе багато чого нового. Я вкотре переконалася, що вміння працювати в команді – дуже важливе і непросте, адже потрібно вміти слухати, а найгловніше почути кожного, придумати найоптимальніший варіант подальших дій, нести відповідальність не лише за себе, а й за всіх, а ще вміти підтримати кожного і намагатися зробити так, щоб ми уникли чергового конфлікту. Так, було нелегко, і нехай виникали труднощі та негаразди між нами, я рада, що маю такий “Лідер”. Ці дівчата стали для мене ближчими, і навіть зараз, згадуючи все, що ми пройшли разом (починаючи уроками танців і агітбригадою та закінчуючи шаленим темпом набору газети і швидкісним сніданком у день від’їзду), я усміхаюся. Зараз я впевнена, що якщо буде необхідність, ми разом подолаємо усі перешкоди. “Старлік”, ти найкращий, будь впевнений у цьому. А також хочеться подякувати керівникам не лише за те, що вони були з нами весь час і хвилювалися за нас, а й за те, що не розкритикували наші ідеї та дали їм право на існування.

По-друге, ми відкрили в собі багато нових талантів. Виявляється, що ми можемо не лише писати сценарії, придумувати підписи під фото, знімати репортажі та захищати свої відео, а й швидко ходити (коли доводилося терміново друкувати газету чи забирати забуту в хостелі флешку), імпровізувати та творити. А ще ми можемо пропустити концерт Джамали та Тарабарової і натомість робити газету до першої ночі, яку на наступний день не буде де роздрукувати, а згодом її не приймуть. Проте, незважаючи на всі негаразди, ми зробили це. Ми допомагали один одному, ми жили всі разом одним життям, і це було надзвичайно круто. Тому найцінніше, що дала нам ЗОСя – це спогади. І нехай не все сталося так, як хотілося б, я впевнена, що і через 10 років я з радістю згадуватиму фестиваль. Я справді щаслива, що мала шанс відвідати такий чудовий захід та отримати море позитивних емоцій. ЗОСя – це те, що об’єднує нас!

Римар Ірина, учениця 21 групи

 

 

Жовтень 13, 2018