Старокостянтинівський ліцей імені М.С.Рудяка

Покликання людської душі

Ти здоровий, а значить – щасливий,

Світ навколо живе, сміється.

Ти щасливий, бо є майбутнє.

В такт життю твоє серце б’ється.

А якщо поряд тебе люди,

Котрим важко життю радіти?

Кожен день – відчай, біль і смуток,

А якщо люди ці – діти?

Поділи свою радість навпіл,

Розділи їхню біль надвоє.

Ти відчуєш, що світ став добрішим,

Й чиєсь серце зігрів ти любов’ю.

Яке це справді щастя – бути здоровим! Сміятися, бігати, радіти життю, ходити до школи, дружити, любити, займатися улюбленою справою. Чи просто ступати по землі, радіти кожній травинці, сонячному промінню, літній зливі,чи сніжній хуртовині.

І дякувати Богу за те, що ти – щасливий. Тому що поряд з тобою – живі і здорові рідні та близькі тобі люди, здоровий ти сам.

Але ж є інший світ, світ з тривогами, муками, світ, у якому людям доводиться нести важкий хрест болю та відчаю. Та нестерпно боляче, коли люди ці – діти, діти з фізичними вадами.

Адже на світ вони дивляться по-іншому. І життя для них – це постійна боротьба за нього та душевний біль: я не такий, як усі. Чому?

Знаємо, що цього не можна осягнути розумом, цього не можна передати словами, це можна лише відчути серцем.

Чим можемо ми, діти, допомогти таким дітям? Як скрасити їх життя, подарувати радість, усвідомлення того, що ти комусь ще (крім батьків, вихователів) потрібен?

І ми зрозуміли: просто частіше потрібно бути поряд: спілкуватися, дарувати посмішки, позитивні емоції, радість, разом робити спільну справу, додати впевненості у собі, у своїх силах та відчуття рівності: ми усі – діти.

І тоді неодмінно світ для них стане зовсім іншим: теплим, турботливим.

Ми гордимося тим, що  у нашому ліцеї панує дух милосердя, турботи, готовності прийти на допомогу. Ми відвідуємо мешканців будинку інвалідів та пристарілих у с. Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області, військовий шпиталь, де проходять лікування та реабілітацію воїни АТО, опікуємося ветеранами Другої Світової війни, яких, на жаль, з кожним днем стає все менше, ветеранами педагогічної праці, приходим на допомогу тим, хто її потребує.

І ще однією важливою сторінкою життя нашого ліцею стала співпраця із вихованцями Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

При кожній нагоді, а особливо у день Дитини, день Доброти, день Святого Миколая, день Щастя ми вирушаємо до своїх друзів. Щоразу ідемо з великим бажанням подарувати дітям свято, радість спілкування. Готуємо не  лише подарунки: солодощі, дитячі книжки, іграшки, канцелярські товари, а й готуємо цікаві ігри, невеличку концертну програму та малюнки-вітання.

Разом із дітьми Центру ми малюємо, граємо в ігри, танцюємо. Уявляєте танок разом з дітками, які сидять в інвалідних візках?

Спочатку – в очах сльози. У когось навіть відчай, співчуття, біль за цих діток. Проте, пересилили себе. Адже знаємо, що мета наша – інша: дати відчути діткам-інвалідам свою значущість, потрібність.

І ми відчуваємо, що ми цим дітям теж потрібні. Ми бачимо їхні посмішки, гарний настрій, відчуваємо тепло їх сердець.

А що твориться у наших душах? Ми розуміємо, який щоразу урок мудрості дають нам ці діти: цінуй те, що має

ш. Вони примушують нас задуматися над життям, любити життя, цінувати його.

А ми? Ми намагаємося подарувати їм можливість хоч на деякий час забутися про свої проблеми, веселитися (посміхнутися), відчути радість та задоволення.

Допомога тим, хто її потребує – не обов’язок, а покликання душі людської.

І дарувати щось від душі – неважко.

Важко бути бездушним.